Щороку 3 грудня відзначається Міжнародний день людей з інвалідністю.
Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.
13 грудня 2006 року ГА ООН була прийнята Конвенція про права інвалідів, яка є правозахисним документом з чіткою орієнтацією на соціальний розвиток – це водночас договір з прав людини та інструмент розвитку. Принципами конвенції є: повага до гідності, індивідуальної самостійності, включаючи свободу власного вибору та незалежність людини; недискримінація; повна та ефективна участь та включення до суспільства; повага до різноманіття та прийняття людей з обмеженими можливостями, як частини людського різноманіття та гуманності; рівність можливостей; доступність; рівність між чоловіками та жінками; повага до розвитку можливостей дітей-інвалідів та повага до права дітей-інвалідів на збереження своєї ідентичності.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 1 мільярд людей мають певну ваду здоров’я, а це майже 15% населення світу. У людей з обмеженими фізичними можливостями вища ймовірність бути безробітним, і загалом, заробляти менше, ніж здорові люди. Статистичні дані свідчать, що зайнятість серед чоловіків з обмеженими фізичними можливостями (35%) і жінок з обмеженими фізичними можливостями (20%) нижча, ніж серед людей без обмежень у фізичних можливостях (у чоловіків – 65%, у жінок – 30%).
У грудні 2009 року Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю, яка з березня 2010 року набула чинності. Зокрема, ця Конвенція проголошує право людей з інвалідністю на працю нарівні з іншими.
Саме зайнятість є однією зі сфер створення рівних можливостей для осіб з інвалідністю. Для їх працевлаштування роботодавці повинні створити належні умови праці, адаптувати відповідним чином вже існуючі виробничі потужності та робочі місця. Надаючи роботу таким працівникам, роботодавець не тільки виконує норму закону щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, забезпечує себе ефективними працівниками, а й допомагає цим людям бути рівноправними членами суспільства. Постійно здійснюється державний контроль за дотриманням підприємствами, установами та організаціями законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у частині реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів; подання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.
В Україні понад 2 мільйони 800 тисяч людей мають статус особи з обмеженими фізичними можливостями, з них 151 тисяча – діти. Це 6,1% від загальної кількості населення. І майже 80% осіб з обмеженими фізичними можливостями – це люди працездатного віку.
В українському суспільстві існує комплекс обмежень для різних груп у можливостях безбар’єрного доступу до інфраструктури, транспорту, зайнятості, освіти, отримання публічної інформації, послуг із боку держави та бізнесу тощо.
Повномасштабна війна загострила важливість доступності у всіх сферах суспільства й збільшила запит на безбар’єрні рішення. Це стосується зокрема умов евакуації, доступу до укриттів, економічної та соціальної підтримки, зручних і доступних послуг, адаптації ветеранів та ветеранок до цивільного життя. Впровадження в Україні безбар’єрного простору передбачене Національною стратегією із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 року № 366-р. Національна стратегія була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів» та на виконання Указу Президента України. Стратегія розрахована до 2030 року і пропонує комплексний підхід до розбудови принципів безбар’єрності для всіх суспільних груп та літніх людей зокрема, вона передбачає забезпечення рівних прав та можливостей для всіх людей у самореалізації, зайнятості, пересуванні, сервісах, продовженні освіти, спілкуванні, дозвіллі та розвитку.
Відсутність безбар’єрного середовища не лише створює проблеми для мільйонів громадян, але і призводить до загального погіршення добробуту кожної людини. Проблеми наявні у загальному доступі до інфраструктури (як фізичної, так і цифрової), а також у кожній сфері життя людини, зокрема ускладнений доступ до громадського транспорту та об’єктів фізичного оточення, відсутність адаптації інформації, сайтів та додатків для всіх громадян, суспільне несприйняття, бар’єри у доступі до освіти, роботи. Крім того, недостатній рівень забезпечення статистичними даними не дає змогу точно визначити кількість людей, які щодня стикаються з тими чи іншими бар’єрами, та, як наслідок, ускладнює процес формування та реалізації державної політики для усунення цих бар’єрів.
Безбар’єрність – це концепція, що передбачає створення умов, у яких всі люди, незалежно від їхніх фізичних, сенсорних, інтелектуальних чи інших особливостей, мають рівний доступ до різних аспектів суспільного життя. Це шлях до створення комфортного середовища, де немає обмежень і кожна людина має можливість реалізувати свій потенціал.
Виділяють 6 видів безбар’єрності:
- Фізична – доступність будівель, транспорту, громадського простору та інших об’єктів для всіх соціальних груп.
- Інформаційна – доступність інформації в різних форматах та з використанням технологій, що враховують потреби людей з порушеннями зору, слуху тощо.
- Цифрова – доступність швидкісного Інтернету, можливість отримувати онлайн-послуги, навчання цифрових навичок.
- Суспільна та громадянська – рівні можливості участі всіх людей, їхніх об’єднань та окремих суспільних груп у житті громад і держави.
- Освітня – рівні можливості та вільний доступ до освіти, зокрема освіти протягом життя, створення інклюзивного освітнього середовища.
- Економічна – умови та можливості для працевлаштування, заняття підприємництвом чи самозайнятістю для всіх груп населення.
Кожен із нас може зробити свій внесок у створення безбар’єрного середовища:
- Використовувати безбар’єрну мову, уникаючи слів та фраз, що демонструють упереджене, стереотипне або дискримінаційне ставлення;
- Звертатися до місцевих органів влади з пропозиціями щодо покращення доступності інфраструктури та послуг для маломобільних груп населення;
- Допомагати іншим освоювати цифрові технології, що можуть покращити їхній доступ до інформації та послуг;
- Ініціювати створення інклюзивного середовища на робочому місці, забезпечуючи доступність приміщень та адаптуючи робочі місця;
- Бути уважним до інших та допомагати тим, хто цього потребує.
Можливих кроків у напрямку створення безбар’єрності дуже багато, і кожен із них робить наше суспільство справедливішим і комфортнішим для всіх.
Відзначаючи Міжнародний день людей з інвалідністю, ми засвідчуємо, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги, що для них мають бути створені такі умови, які дадуть змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до інвалідів визначає ступінь цивілізованості суспільства. Інвалідність не є перешкодою до повноцінного життя, це не вирок й не покарання. Люди з інвалідністю є повноправними членами суспільства, які потребують трішечки більше уваги та піклування!
